Проповідь у день пам’яті апостолів Петра і Павла про першість влади у Церкві

12.07.2021

Проповідь єпископа Сильвестра (Стойчева) у день пам’яті апостолів Петра і Павла про першість влади у Церкві. За метеріалами сайту КДАіС.

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Православна віра називається апостольською і цим вказується, що через проповідь апостолів по всьому світу поширилася віра в Господа Іісуса Христа. Церква шанує всіх апостолів Христових, але є особливий день для вшанування двох апостолів — святих Петра і Павла. Сьогодні ми зібралися для прославлення цих славних апостолів, іменованих первоверховними. Та чи не зменшується честь інших апостолів через святкування окремо пам’яті Петра і Павла? Якщо бачити в даному святі владу і честь, то звичайно таке питання має право на існування. Але першість Петра і Павла полягає не у владі чи силі, а в служінні.

Так, всі апостоли і з числа дванадцяти, і з числа сімдесяти проповідували Господа Іісуса Христа по всьому світу. Однак перша книга з історії Церкви —«Діяння апостольські» — дає нам уявлення про грандіозний масштаб трудів саме Петра і Павла. Сам апостол Павло говорить про себе: «бо я найменший з Апостолів,  і недостойний зватися Апостолом, тому що гонив Церкву Божу… і потрудився я більше за них усіх: а втім, не я, а благодать Божа, яка зі мною» (1 Кор. 15:9-10). Ця фраза, показує відчуття апостола Павла; він усвідомлює ступінь своїх трудів і при цьому також добре усвідомлює своє минуле як гонителя. А як же Петро? Звичайно, і він міг би сказати про величину своїх апостольських праць. Але невже він теж міг сказати про себе, як і Павло, що і він не гідний називатися апостолом? Не будемо робити припущення, згадаємо просто трояке зречення Петра від свого Господа.

Блаженний Августин пише, що апостол Петро «триразово пов’язав себе страхом і малодушністю, і Господь триразово ж розв’язує його Своїм зверненням і його ж сповіданням міцної любові». Петро був серед перших, покликаних Христом в число учнів, Павло ж не був учнем Христовим при житті Господа. Більш того, він, як відомо, був гонителем християн. Жорстоким гонителем. Однак, два цих апостола відчули на собі найбільший дар Божий — дар прощення. Не просто бути покликаними, а бути прощеними Богом — ось що дало силу Петру і Павлу бути найбільшими проповідниками імені Христа. Кожен з нас знає і відчуває, яку силу ми здобуваємо, коли отримуємо прощення від людей, а тим більше прощення від Бога. І це породжує в нас велике бажання бути вдячними Богу.

І Петра, і Павла до їх покликання звали по-іншому: Симон і Савл, відповідно. Зміна імені в Святому Письмі завжди пов’язана з покликанням до служіння, до особливого служіння. Сьогоднішнє Євангельське читання розповідає про так зване сповідання апостола Петра при Кесарії Філіпповій. На питання Спасителя за кого Його вважають учні, Петро виголошує «Ти — Христос, Син Бога Живого» (Мф. 16:16). Цими словами апостол Петро свідчить свою віру і віру інших апостолів у те, що Господь Іісус — очікуваний Месія, а не просто пророк або праведник. У відповідь на це сповідання Христос промовляє до Симона: «ти Петро, і на цьому камені Я збудую Церкву Мою, і ворота пекла не здолають її; і дам тобі ключі Царства Небесного: і що зв’яжеш на землі, те буде зв’язане на небесах, і що розв’яжеш на землі, те буде розв’язане на небесах» (Мф. 16:19). Як правильно розуміти цю фразу? Багато століть західні християни намагалися всіляко розтлумачити цей вислів як особливе положення Петра, а значить і його наступників, тобто єпископів Риму.

Однак, чи може Петро як людина бути названий каменем? Хіба ми не читаємо в Писанні, що апостол Петро, проявивши малодушність, відрікся від Спасителя. Хіба не пам’ятаємо ми, як апостол Петро бажав ходити по воді, як і його Божественний Учитель, а коли почав йти, то став тонути. А Господь прямо йому сказав, що він, Петро, засумнівався (Мф. 14:29-31). Таким чином, в характері Петра як людини була і любов, і гарячність, але й такі риси, про які було сказано вище. У випадках небезпеки, Петро по-людськи міг проявити нестійкість. Так хіба міг Христос назвати свого апостола Петром через його особисті якості? Вважаємо, що ні. І святоотцівська думка бачила в наріканні Симона Петром вказівку не на характер Петра, а на ті слова, які він вимовляє перед цим, сповідуючи Христа Сином Божим.

Сповідання апостола Симона-Петра є той фундамент, той камінь на якому збудована Церква Божа. Ми сповідуємо віру не в Петра і Павла, а в Христа як Сина Божого, Спасителя світу. І приймаємо Хрещення не в ім’я Петра або Павла, але в ім’я Бога Трійці. Сам апостол Павло вигукує: «Хіба ж розділився Христос? Хіба Павел розп’явся за вас? Чи в ім’я Павлове ви хрестилися?» (1Кор. 1:13). Чи ми отримали викуплення кров’ю Петра і Павла? Ні! Але кров’ю Сина Божого, як і говорить нам святе Письмо «примирилися з Богом смертю Сина Його» (Рим. 5:10). Камінь, про який йдеться, не є Петро, але Сам Христос. Бо Писання прямо називає Його каменем (Мф. 21:42). І святі апостоли Петро (1Пет.2:6) і Павло (Рим.9:33) в своїх посланнях слова про камінь, який для деяких спокуса і спотикання, а для деяких основа спасіння, відносять саме до Господа Іісуса Христа.

Отже, віра в Христа як Сина Божого і Спасителя є тим каменем, на якому споруджена Церква. А Петро лише сповідав Господа Іісуса правильно.

Сам Христос вказує, що сповідування Петра не є результатом його людських думок: «не плоть і кров відкрили тобі це, а Отець Мій, Котрий є на небесах» (Мф. 16:17). Для вірного розуміння сповідання Петра, згадаємо, браття і сестри, що відразу після того, як апостол Петро проголосив Іісуса Сином Божим йде інша розповідь. У цій же 16 главі Євангелія від Матфея Христос відкриває Своїм учням, що Йому належить бути вбитим. І Петро — Петро, який сповідував віру в Христа як Сина Божого не розуміє і не приймає цих слів свого Учителя. І навіть намагається перечити Йому. А Господь відповідає Петру: «відійди від Мене, сатана! Ти спокуса Мені, бо думаєш не про Боже, а про людське» (Мф. 16:23).

Є відкрита Петру таємниця віри, а є його людський погляд на життя і смерть, його людські переживання і страхи. Писання ніколи не приховує слабості апостолів і не раз говорить про це, тим самим показуючи, що сила апостольського служіння не в них, в апостолів, але в даній їм благодаті Святого Духа (див. Фил. 4:1).

У прочитаному євангельському уривку йшлося про ключі від Царства Небесного: «і дам тобі ключі Царства Небесного: і що зв’яжеш на землі, те буде зв’язане на небесах, і що розв’яжеш на землі, те буде розв’язане на небесах»» (Мф. 16:19). Чи може цей вислів говорити про виняткове служіння Петра і його наступників? Історія, на жаль, знає чимало прикладів, коли ці слова використовувалися для того, щоб довести особливий статус і особливі повноваження єпископа Риму. Знову ж звернемося до Священного тексту. Якби ці слова стосувалися виключно апостола Петра, то Христос по Своєму воскресінню повинен був би владу зв’язувати і відпускати гріхи дати тільки апостолу Петру. Але що ми бачимо в Євангелії? Євангеліст Іоанн Богослов пише: «Сказавши це, дунув і говорить їм: прийміть Духа Святого! Кому простите гріхи, тим простяться, на кому залишите, залишаться» (Ін. 20:22-23). Отже, ту саму владу зв’язувати і вирішувати, яку Господь проголошує у відповідь на сповідування Петра у Кесарії Філіпповій, по Своєму Воскресінню дає не Петру, але всім апостолом. Всім! Всі апостоли отримали дар Святого Духа, що дав їм таку велику владу, а не виключно Петро.

Так, Святе Письмо містить чимало згадок, коли апостол Петро говорить, свідчить і сповідує від імені всіх апостолів. Церква завжди дбайливо зберігала цю пам’ять про першість святого апостола Петра. Але і завжди, на противагу всіляким спотворенням, наполягала, що першість Петра означає бути першим, але не бути над. Петро перший серед апостолів, але не над апостолами. Ось віра Православної Церкви щодо першості святого апостола Петра.

Є маса інших свідчень Святого Письма і давньої історії Церкви, що показують, що Петро ніколи не розглядався Церквою, як той, хто володіє якимось архістатусом і надповноваженнями. Наприклад, цілком очікувано, що першим єпископом Святого Града Єрусалима — місця спасительних страждань і Воскресіння Господа Іісуса Христа — мав би стати апостол Петро. Однак, як це прийнято вважати, першим єпископ Єрусалима був обраний апостол Яків. Коли виникла в першохристиянскій громаді суперечка, апостол Петро не видає енцикліку з вирішенням цього питання, але просто бере участь в апостольському Соборі і, хоча, за традицією, першим промовляє, проте очевидно, що рішення приймається собором апостолів (Див. Діян., гл. 15). І той же апостол Павло цілком міг не погоджуватися щодо деяких питань з апостолом Петром (Гал. 2 гл). Такий — апостольський, соборний — устрій церковного життя можливий тільки в разі володіння усіма апостолами однаковою духовною владою. А першість розуміється як першість честі, або першість старшинства, але не як першість влади і повноважень.

Отже, Православна Церква завжди шанувала і шанує великих апостолів Петра і Павла як вірних служителів і учнів Христових (Кол. 4:7), але не як намісників Бога, володарів, князів і, тим більше, глав Церкви. Тому що, як свідчать самі апостоли, Глава Церкви — Христос (1Кор. 11:3; Еф. 4:15; Еф. 5:23; Кол. 1:18; Кол. 2:10). Так встановив Господь, таке вчення зберігає до цього дня Православна Церква. В інші часи слова ці послужили закінченням проповіді. Але, на жаль, дорогі браття і сестри, нам судилося жити у «час, коли здорового вчення приймати не будуть, але за своїми примхами будуть вибирати собі вчителів, які б лестили слуху» (2 Тим. 4:3).

В історії Церкви завжди були єресі, тому що диявол постійно насаджує нездорове вчення, видаючи його за Православ’я. До якого б сторіччя ми не звернулися, завжди побачимо наявність єресей і боротьбу Церкви Божої з ними. Були єресі тринітарні, христологічні, які заперечують Богородицю і святі ікони, шанування святих і їх мощей. Були й єресі у вченні про першість, що відноситься до Риму. І нам, нашому поколінню, довелося стати свідками і навіть учасниками, коли помилкове вчення про першість намагається прорости і зміцнитися в Православній Церкві.

У день пам’яті святих апостолів Петра і Павла, коли не тільки вшановуються ці святі апостоли, а й стверджується правильне розуміння вчення про першість, не можемо залишити без уваги ситуацію, що склалася в світовому Православ’ї. Хто б міг подумати, хто б міг уявити, що святительський престол Великого Златоуста, Анатолія, Никифора і Тарасія стане престолом спокуси і розділення?!

Ми чуємо якесь вчення, яке проголошує, що патріарх Константинополя має особливі права і статус. Константинополь, який не змирився зі своєю історичною долею, і не хоче бути просто Помісною Церквою, виступає узурпатором тих прав, які належать всій Церкві — Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської. Всій Церкві, а не якійсь кафедрі або Помісній Церкві. Така позиція Константинополя не просто хибна, вона призводить до жахливих спотворень у вченні про Церкву, що спричиняє відходження від норм благодатного життя і заміну її на чисто людські інтереси і цінності.

Святе Письмо вчить нас, що глава Церкви Христос: «Христос — глава Церкви» (Еф.5: 23), але в спотвореній еклезіології Константинополя главою Церкви проголошується людина — патріарх Константинополя!

У так званому томосі, який величається до небес як національне досягнення, зафіксовані слова зречення від Христа як глави Церкви і проголошення главою Церкви патріарха Константинополя. Не Христос, виявляється Главою Церкви, а людина! Хіба людина може бути джерелом благодаті? Хіба людина може бути джерелом всякого блага? Хіба людина може бути джерелом освячення? Зрозуміло, що ні! В іншому випадку, людині не потрібно було б спасіння! Господь наш Іісус Христос не просто апостолом іменується главою Церкви, але також уточнюється, що «Він є спасителем тіла», де під тілом має на увазі Церкву. Христос глава і Спаситель Церкви! Ніхто і ніколи і ні за яких умов не сміє присвоїти собі найменування подібного роду, так як це буде зреченням від Христа Господа нашого. А то, що мова йде не просто про найменування глави в тому сенсі, як можемо ми вживати в ставленні до світської влади і організацій, видно з того ж томоса, де говориться, що «Автокефальна Церква України визнає головою Святіший Апостольський і Патріарший Вселенський Престол, як і інші Патріархи і Предстоятелі». Як Предстоятель однієї Помісної Церкви може бути главою всіх інших Помісних Церков? Очевидно, що мова йде про якусь першість у вселенському Православ’ї і зухвалому присвоєнні собі того, що належить тільки Христу.

Є першість честі, що відображена в диптиху Помісних Православних Церков, але немає першості влади! У Православній Церкві немає єпископа єпископів, архіпастиря архіпастирів і предстоятеля предстоятелів. Один у нас Пастиреначальник — Іісус Христос (1 Пет. 5:4).

Константинополь прикривається турботою про українську паству і виносить питання про автокефалію. Але насправді, як це всім видно, в основі цих рішень лежить помилкове вчення Константинополя про першість. Невже ми є свідками того як ця стародавня кафедра полюбила владу і почесті більше смиренного служіння Христа? Невже ми є свідками, того як «лжеапостоли, лукаві робітники, які роблять вигляд Апостолів Христових» (2 Кор. 11:13) і бажають в дусі користі і владолюбства правити паствою Христовою? Страшно дати стверджувальну відповідь на це питання. Але ще більш страшно прийняти таке небачене для Православ’я вчення.

Ми, слідуючи традиції, шануємо диптих Помісних Православних Церков. Ми, як і раніше приймаємо першість честі, але не влади. Єпископ може бути першим серед єпископів, але не може бути понад і над! Ніколи православна людина не визнає такого вчення, тому що це суперечить вірі Соборів і Святих отців!

Кожен православний — єпископ, священик, монах, мирянин — повинен усвідомлювати, що ми живемо в час спроби радикального спотворення вчення про Церкву. І кожен хто приймає його, або мовчазно погоджується з ним, стоїть на шляху випадіння із спасительної огорожі Церкви.

Хай допоможе нам Господь молитвами святих апостолів Петра і Павла не вчинити гріх проти Церкви і залишитися вірними православному вченню і канонам в усі дні життя нашого. Амінь!

Поділитись:

Читайте наші новини в Telegram, Viber

Інші новини

Престольне свято храму в селищі Бар

1 серпня 2021 року, в день пам’яті преподобного Серафима Саровського, настоятель храму селища Бар протоієрей Олександр Грежук разом з прихожанами відзначили своє престольне свято.  Перед початком богослужіння настоятель храму звершив святковий водосвятний молебень. Божественну літургію очолив протоієрей Миколай Волохатий. По завершенні богослужіння та хресного ходу настоятель привітав гостей та прихожан зі святом.

03.08.2021

Барський монастир відзначив престольне свято

2 серпня 2021 року, в день пам‘яті пророка Божого Ілії, митрополит Вінницький і Барський Варсонофій звершив Божественну Літургію в Барському жіночому монастирі. Архіпастирю співслужили насельники і клірики обителі, а також гості у священному сані. За святковим богослужінням молилися настоятельниця обителі ігуменя Антонія (Стеценко), старша сестра монахиня Димитрія (Філікова), насельниці Барського та Браїлівського монастирів. Цього дня […]

02.08.2021

Архієрей звершив всенічне бдіння напередодні памяті св. пророка Ілії

1 серпня, напередодні дня пам‘яті пророка Божого Ілії, митрополит Вінницький і Барський Варсонофій звершив всенічне бдіння в Троїцькому соборі Браїлівського жіночого монастиря. За богослужінням архієрею співслужили клірики монастиря, на якому також молилася настоятельниця обителі ігуменя Антонія (Стеценко) з сестрами та паломниками.

01.08.2021