Свій новий храм ми виплакали: громада Стрижавки про життя після захоплення храму

08.09.2020

Після рейдерства ПЦУ, коли парафіяни УПЦ у Стрижавці втратили обидва свої храми, вони не впали у відчай, не озлобилися, але моляться в своїй новій маленькій церковці.

У маленькому храмі-вагончику другий рік поспіль відзначає своє престольне свято громада храму Успіння Пресвятої Богородиці УПЦ в смт. Стрижавка, що неподалік від Вінниці. Вистоявши під натиском за свої релігійні переконання, православні віряни об’єдналися навколо нового пастиря, протоієрея Віктора Мазуренка, і дякують Господу за справжнього священика, що несе їм Слово Боже.

«Всі перейдуть, цим світом правлять гроші»

Два старовинних храми у Стрижавці, святителя Миколая та Успіння Пресвятої Богородиці, захоплені розкольниками в грудні 2018 року. Тими, найпершими днями наступу ПЦУ на канонічну Українську Православну Церкву, саме тут поспішно відпрацьовувалися методи «добровільного» переходу громад у новостворену структуру. Настоятель загальної церковної громади цих двох храмів Олександр Швець відразу ж приєднався до лукавого Симеона, намагаючись повести за собою і паству.

– Ми дуже важко сприйняли розкол, – розповідає парафіянка храму Ольга. – Колишній священик Олександр кожної служби нам говорив: «Не ходіть до розкольників, тому що там нічого немає. Там порожнеча». І хто хрестив дітей у розкольників, він не причащав. І раптом, як обухом по голові, Олександр перейшов туди. Для мене це була трагедія.

– Олександр ніколи нам не говорив, що хоче перейти в розкол. Навпаки, завжди повторював, що філаретівці – це клоуни ряжені, – розповідає просфорниця храму Віра. – А коли я до нього підійшла з запитанням, як же так, що він йде в розкол, він сказав: «Заспокойся, пройде час, і все згладиться, всі перейдуть. Цим світом правлять гроші».

І частина вірян дійсно пішла за розкольником, продовжуючи відвідувати будівлі старовинних храмів. Решта залишилися без парафії і стали їздити у храми УПЦ у Вінниці та сусідніх селах. Втім, все нагнітання пристрастей навколо церковного питання в Стрижавці з платними активістами, базарним адмінресурсом і т. п., безпосередньо стосувалося не більше двох десятків людей – приблизно стільки постійних парафіян було на два православних храми в селищі з населенням близько 10 тисяч осіб.

Люди потихеньку відтануть

Але саме завдяки православним жителям селища, братам-підприємцям Чижик, у Стрижавці знову з’явився храм Української Православної Церкви. На земельній ділянці, що належить одному з них, встановили намет, і на Великдень, 28 квітня 2019 року, тут відбулося святкове богослужіння. А через місяць другий брат привіз і встановив тут пересувний храм, який виготовили за його замовленням.

Настоятелем храму став молодий священик Віктор Мазуренко, який раніше служив у селі Закринича Оратівського району Тульчинської єпархії. У тому, майже вимерлому селі без церкви, де залишилося не більше 50 жителів, Господь благословив йому за рік побудувати храм з допомогою православних благодійників. Тепер отцю Віктору належало служити у великому селищі міського типу, де влада відверто виступає за ПЦУ, більшість жителів політично заангажована, і, стверджуючи, що Бог у них в душі, до фундаментальних питань віри байдужі.

Перше богослужіння нового пастиря відбулося наступної суботи після Великодня – у Стрижавці в цей день Проводи (так називають у селі Радоницю). Намет, пристосований під храм, стояв на пустирі біля перехрестя, огорожі не було, і побутова метушня селища, буквально, проносилася повз вівтар і Святі Дари Божественної літургії.

– Людей на першу службу прийшло не багато, було чоловік 20, напевно, – згадує о. Віктор. – Думаю, що, в основному, вони мене насторожено сприйняли – придивлялися. Але деякі відразу з радістю зустріли.

А парафіяни згадують, як після Літургії їхній батюшка пішов по кладовищу і всім-всім говорив «Христос воскрес!» – і розкольникам, і тим, хто в церкву ніколи не ходив. Ну а люди бачили, що біля нового священика церковні активісти Української Православної Церкви, і робили свої висновки.

– Перший час 90% тих, з ким я вітався, голови відвертали, а зараз таких небагато залишилося – тих, хто не вітається зі мною. Відтають люди потихеньку, – каже о. Віктор.

Спробував священик налагодити стосунки і з місцевою владою:

– Вони сильно підтримують ПЦУ і на нас дивляться з упередженням. Спочатку були проти УПЦ, а зараз хоча б не ставлять палиці в колеса, і то слава Богу. Вони чекали, що ми почнемо воювати і відвойовувати свої храми, що порушиться мир у Стрижавці. А вийшло якраз навпаки. Ми спокійно молилися і молимося, а вони це бачать і трохи притихли. Так, звичайно, шкода, що прямого контакту з місцевою владою і зараз немає. Але я намагаюся не лізти на рожен, і ми продовжуємо молитися.

 «Віра від слухання, а слухання через Слово Христове» (Рим. 10:17)

З часом деякі із тих небагатьох вірних, що пішли за колишнім настоятелем-розкольником, повернулися до канонічної Церкви. Так, вже через півроку прийшов у храм-вагончик найстаріший парафіянин, 88-річний Лев Петрович, який понад 20 років служив паламарем на цій парафії. Приходять і нові люди, які раніше взагалі не ходили в храм, і ті, кого ажіотаж з ПЦУ спаралізував.

– Потрібно було дозріти, – говорить Тетяна, яка вперше прийшла в храм наприкінці липня нинішнього року. Вона не була в церкві з моменту захоплення храмів розкольниками. – У житті є дуже багато моментів, коли Господь веде і показує людині, що потрібно робити. Коли душа відкрита і готова до нових перемог над собою, тоді все складається так, що розумієш: це потрібно зробити прямо зараз.

– За всі наші страждання, скільки ми витримали, коли пішов розкол, Господь нам послав такого батюшку, – говорить прихожанка Лідія. – Він нам все радить, у всьому допомагає, і ми дуже раді. Ми дуже вдячні Богові за нашого батюшку. Раніше, при Олександрі, тільки у великі свята люди приходили посвятити водичку і квіточки. А на службах було п’ять-шість, від сили десять осіб. А зараз ви бачите, скільки людей у нас на службі. Так що випросили ми і виплакали нам о. Віктора – люди до нього тягнуться.

– Ми дуже раді, що у нас у Стрижавці з’явився справжній священик – наш, православний, – каже просфорниця Віра. – Служби у нас тепер постійно, проповіді отець чудові нам говорить. І завжди є і Літургія, і вечірнє богослужіння. До Олександра я 21 рік проходила, так вечірню майже ніколи не служили. На неї і ходити було нікому – парафіян же тоді майже не було. І це нам так пощастило, так треба було, щоб Олександр відійшов від віри, що Бог дав нам такого священика, щоб ми почули служби справжні.

«Господи, я ж Твій»

– Радий, що у мене в храмі немає захожан – приходять ті, хто хоче чути про Христа, хто дійсно хоче вірити, – каже о. Віктор Мазуренко. – А не ті, хто споживацьки ставляться: «дайте мені водичку і свічку освячені». Ці відсіваються відразу.

– І я зрозумів, чому розкольники не хочуть будувати свої храми, а захоплюють наші. Вони знають, що люди, яким все одно, в яку церкву ходити, по накатаній підуть у будівлю того храму, куди ходили раніше вони, їхні батьки та діди-прадіди. Тому розкольники і прагнуть відібрати старовинні храми, що захожани йдуть туди. Для цих людей важливо посвятити паски і яблука саме у старій церкві. А знати свою віру, вникати, що, як і чому, їм не потрібно. Вони навіть чути про це не хочуть. Їм важлива будівля. А те, що там пішли в розкол, так вони не хочуть в цьому розбиратися. Ось так розкольники і користуються іменем Церкви. Намагаються забрати ім’я Церкви, щоб спокусити тих людей, яким важлива зовнішня сторона церковного життя, обдурити їх і притягти до себе. А це основна маса населення.

– Часто думаю, чому Господь попустив у нас перший розкол, коли утворився Київський патріархат, тепер другий з утворенням ПЦУ. Можливо тому, що багато людей раніше виправдовувалися тим, що хрестилися у православну віру «Господи, я ж Твій», хоча приходили в храм раз в рік посвятити паски і забували про Бога. Для таких людей це просто традиція. І виходить, що саме для тих, кому потрібна тільки зовнішня сторона церковного життя, створилася ця організація. Тепер вона називається КП, ПЦУ і т. п.. І тепер у виправдання ці люди нічого не можуть сказати – навіть на Великдень вони не приходять до Бога. Хоча і думають, що йдуть у Церкву. Вони жертви своєї омани.

«І чому ти саме в цю церкву ходиш?!»

Зараз у храмі Успіння Пресвятої Богородиці смт. Стрижавка вже більше 50 парафіян. У приміщенні, площею 40 кв. метрів, чітко чути кожне слово молитов священика і псаломщиків, мікрофон посилює їх звучання за межами храму. А дзвін настоятель включає зі свого телефону.

– Люди хочуть чути слово Боже і бути на службі, – каже матінка Олександра Мазуренко. – Навіть якщо в середині робочого тижня батюшка призначає службу, люди прагнуть прийти. А це зараз не дуже поширене явище. І це не дуже вітається в суспільстві – мовляв, «що ти з себе корчиш святого, що ти бігаєш в цю церкву?!» «І чому ти саме в цю церкву ходиш?!» Такі настрої. І дуже радісно, що тут багато людей, які дійсно вірять в Бога. Люди тут добрі, чуйні – тягнуться до батюшки, слухають його.

З самого початку свого служіння на цій парафії о. Віктор почав проводити недільну школу і для дітей, і для дорослих. Спочатку священик вів обидві школи, а потім залучив своїх дочок, і тепер його дівчатка займаються з дітками.

– Бачу по людях, і мене це радує, що люди не відразу розбігаються після служби. Цього я і добивався, – каже о. Віктор. – На дорослій школі у нас є основна тема, а потім люди задають питання – що кого цікавить. Затісно, звичайно, бо обидві школи проходять одночасно. Але я попросив залишити намет, і коли стало тепло, діти займалися під нею. І в карантин намет дуже знадобився – я служу в храмі, а люди там стоять. Але коли ввели карантин, недільної школи взагалі не було – наші чаювання частково відновилися зовсім недавно.

Храм Успіння Пресвятої Богородиці у Стрижавці світлий, всередині наче налитий медовим повітрям, і комфортний – взимку в ньому тепло, влітку прохолодно. Є і кондиціонер, і охорона. А ось свічкової лавки, як такої, немає – просто пишеш записки на поминання, береш свічки і кладеш пожертвування. Все добре і слава Богу. Але парафії вже потрібне приміщення побільше, тому що тепер цей храм не вміщає всіх парафіян на богослужіннях.

– Поки тепло, багато людей може на вулиці стояти, а взимку це стане реальною проблемою – каже о. Віктор Мазуренко. – Так, є плани на будівництво великого храму поруч, на цій же ділянці. І якщо Господь благословить, вони будуть втілюватися в життя.

Джерело: https://spzh.news/ua/zashhita-very/74135-svoj-novyj-khram-my-vyplakali-obshhina-strizhavki-o-zhizni-posle-zahvata

Автор: Марина Богданова

Поділитись:

Читайте наші новини в Telegram, Viber

Інші новини

Молебень з акафистом біля поклонного хреста у селі Заможне

17 вересня у селі Заможне Барського благочиння біля поклонного хреста настоятель храму преподобного Серафима Саровського прот. Олександр Грежук звершив водосвятний молебень з читанням акафисту Животворному Хресту Господню. Разом з прот. Олександром молились прот. Віктор Терлецький та прот. Миколай Данильченко. По завершені молитви відбулась хресна хода через все село до іншого поклонного хреста, де священики окропили […]

22.09.2020

Престольне свято храму у селі Ведмеже Вушко

21 вересня, у день свята Різдва Пресвятої Богородиці, архімандрит Іоасаф (Ковецький) – клірик Браїлівського жіночого монастиря очолив святкове соборне богослужіння в храмі на честь Різдва Пресвятої Богородиці у селі Ведмеже Вушко Вінницького району.  Архімандриту співслужили  9 священиків з Вінницького, Калинівського і Тиврівського благочинь. Традиційно перед богослужінням було звершено водосвятний молебень та хресний хід навколо храму. […]

22.09.2020

Митрополит Варсонофій взяв участь у відспівуванні духівника Києво-Печерської лаври архімандрита Аврамія

22 вересня 2020 року Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Онуфрій звершив заупокійне богослужіння за спочилим духівником Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври архімандритом Аврамієм (Куявою). Архімандрит Аврамій (у схимі – Агапіт) відійшов до Господа 20 вересня 2020 року на 95-му році життя. Заупокійну літургію в Успенському соборі Лаври очолив намісник обителі митрополит Павел. Блаженніший Митрополит Онуфрій звершив чин відспівування […]

22.09.2020